Минулий тиждень розпочався для Чорноморська з радісної та гордої новини: відомий та шанований багатьма педагог Вячеслав Майорський став “Учителем року-2022” у номінації “Правознавство”. Конкурс, започаткований Міністерством освіти у 2017 році, став далеко не першим і не головним викликом Вячеслава Віталійовича, але точно ознаменував його кар'єру гідним визнанням.

Вячеславе Віталійовичу, як ви готувалися до цього конкурсу?

Є події, до яких йдеш все життя, і цей конкурс – одна з них. За часів “лихих 90-х” усі мріяли бути бізнесменами, а я вже тоді плекав надію стати вчителем. Мої однолітки мене не розуміли, оточуючі ставилися співчутливо. І лише моя бабуся зітхала: "Славко, Славко, навіщо воно тобі треба ... Але в тебе вийде!" 28 років я працював з дітьми, більшу частину з них навіть без вихідних. Було важко і не завжди вистачало здоров'я, але я жодного разу не пошкодував про свій вибір. І цей конкурс – моя третя спроба.

Двічі я не потрапляв на всеукраїнський рівень – чогось не вистачало. Але я завжди повторював собі бабусині слова "Славко, ти зможеш".

Конкурс “Учитель-2022” розпочався ще минулоріч, коли в Україні не було повномасштабної війни. І в лютому, коли Росія вторглася до нашої країни, я одразу подумав: "Не судилося". Виявилося, судилося.

Скажу одразу, конкурс був дуже непростим. Чотири найважчі випробування, відсутність світла та інтернету, без яких у принципі участь неможлива. Згадую момент, коли мій друг, відомий правозахисник Олег Охредько, ловив для мене мобільний інтернет, а я у своєму темному кабінеті ввечері на напіврозрядженому ноутбуці проводив урок. У голові свербіла думка: “Ну навіщо це тобі? Зараз не час… Але коли бачиш ці очі з екрану, які буквально поглинають знання, відкриті до нового, і ось ти можеш їм це дати - це неймовірно, описати словами неможливо.

І скажу чесно, що результат мене здивував. Я не думав, що зможу стати лідером змагання, але все ж таки став ним. Я пам'ятаю, що в перший момент навіть захотілося набрати повітря в груди і вимовити: «Переможець - Я».

В͟ячеславе Віталійовичу, якою ви бачите освіту після війни? Взагалі, чи можна недооцінювати роль освіти зараз, коли йде війна?

Однозначно вона зміниться, і зараз це особливо наочно. Десятки тисяч наших українських дітей повернуться з-за кордону, здобувши досвід навчання в іноземних школах. І наше завдання як педагогів – інтегрувати їхній досвід у нову українську освіту. Це буде важко, це вимагатиме навчання і для нас, але ми впораємося! Я це знаю, тому що щоразу, коли мені важко долати нову вершину у своїй професії, я чую голос бабусі: "Славко, ти зможеш!"