Навряд у світі знайдеться людина, що не знає німецького композитора XVIII століття Людвига ван Бетховена. І водночас чимало людей дивуються тому, що автор видатних музичних шедеврів, що пережили різні епохи та часи, у 27 років повністю втратив слух внаслідок тифу. Тож саме Бетховен є чи не головним символом того, що митець керується не вухами, а серцем і розумом. І Чорноморськ теж має такого майстра.

Богдан Кукушкін - 32-річний майстер з художньої кераміки, що викладає гончарство у Школі мистецтв ім. Л. Нагаєва. У дитинстві він майже повністю втратив слух, але це не заважає йому не лише прикрашати цей світ, а ще й передавати філігранне мистецтво дітям та дорослим. І сьогодні він у листуванні розповів Першому інформаційному порталу про свій шлях “крізь терня до зірок”.

Богдане, вітаю! Ну, по-перше, наші читачі вже почули про тебе чотири роки тому, але все ж таки завжди хочеться більше приватної інформації. Розкажи, де ти народився, навчався, чим займались твої батьки?

Я народився 8 липня 1993 року у звичайній родині у селі Росошани Чернівецької області. До 11 років навчався в школі-інтернаті для дітей, які втратили слух, у самих Чернівцях.

До речі, знайомлячись з тобою, неможливо не торкнутись цієї болючої теми. Як сталося, що у тебе вади зі слухом? Це від народження чи внаслідок травми? Як з цим жити в сучасному суспільстві, що ти відчував, як долав комплекси?

Мої вади зі слухом посилилися у дитинстві, коли я перехворів важкою формою грипу. У суспільстві я почувався весь час, скажімо, відчуженим — я не розумів, мене не розуміли. Мої батьки доклали чимало зусиль, щоб я мав змогу більше спілкуватись, розвиватись як особистість, навчатись. Я дуже їм за це вдячний, бо саме завдяки батькам я не зламався, не розчарувався, а зміг почати і полюбити свою справу, знайшов спільну мову з людьми через мистецтво.

Стосовно комплексів, то вони мене переслідують і зараз. Особливо вони тривожать, коли мене переповнюють відчуття, але я не можу ними ні з ким поділитись звичайним природнім способом.

Проте попри драматичність твого положення, ти все одно зміг відкрити у собі любов до мистецтва. Розкажи, будь ласка, що стало, так би мовити, стартовою точкою для початку гончарного ремесла? Чому саме гончарство?

Я з раннього дитинства захоплювався справжньою красою навколо: схід та захід сонця, природа у різні пори року при всій неперевершеності та чудових фарбах, птахи, тварини. Коли мав ще й натхнення, викладав своє захоплення на папір, передавав їх за допомогою пластиліну. Це, можна сказати, було моє хобі.

А вже у більш дорослому віці, коли настав час обирати свою справу життя, несподівано виникло бажання спробувати себе у кераміці. З першого ж дотику до глини я відчув, що саме це мене захоплює, приваблює - зобразити все те, що викликає такі сильні емоції.

Ой, а це дуже цікаво! Я побачила твоє ім’я на сайті Уманського університету, факультет мистецтв. Розкажи, будь ласка, про свій досвід в альма-матер.

Я дійсно навчався в цьому університеті, але дистанційно — приїжджав лише складати іспити. Але ще задовго до вступу до вишу я навчався у відомих та маловідомих майстрів. Саме вони передавали мені секрети цієї справи, я бачив, що вони вкладають у кераміку душу і своє життя, саме тому я захопився цим, я зрозумів, що так само готовий присвятити себе мистецтву.

Розкажи тоді, як нарешті ти опинився у Чорноморську? Як сталося, що ти викладаєш таке рідкісне мистецтво у нашому місті?

Я отримав запрошення від Чорноморського відділу культури ще вісім років тому. На той час мої роботи вже були відомі, і я був готовий викладати це ремесло діткам.

Я бачу захоплення в очах своїх юних учнів, бачу, що їм подобається, в гончарстві проявляються їхні таланти, здібності, працьовитість.

Чи вже рахував, скільки чорноморців пройшли через твою майстерню?

Ні, я не веду рахунок. Але останнім часом приходить все більше дітей з родин переселенців. Для них ці заняття якась віддушина, відпочинок.

Коли твоя робота потрапила до Всеукраїнської виставки до Дня Незалежності у Києві у 2021 році, це було для тебе важливою подією?

Так, звісно мені було приємно, але це не єдина робота, що отримала визнання. До цього багато виготовлених мною речей потрапляли на різноманітні конкурси, фестивалі, виставки. Для мене це завжди важливо, бо творча робота в моєму пріоритеті.

І було ще багато задумів, планів, та війна внесла, на жаль, свої корективи, я б сказав, що вона зупинила мій рух вперед. Зараз я наче в якомусь ступорі, а для справжнього мистецтва потрібно натхнення.

Скажи, будь ласка, кому підійде займатись гончарством? Наразі всі ми так чи інакше перебуваємо в стресах, хронічній апатії чи неврозі. Чи може такий вид творчої діяльності замінити, як приклад, терапію у психолога чи шопінг?

Впевнено скажу, що гончарне ремесло підходить абсолютно всім, хто цього бажає. Немає жодних вікових чи якихось інших обмежень.

Робота з глиною позитивно впливає на нервову систему та допомагає зняти стрес, вона відвертає від буденних турбот, розвиває терпіння. Це по-справжньому розслабляє, але водночас розвивається дрібна моторика пальців рук, уява, формуються навички ручної праці, набувається сенсорний досвід - почуття форми, пластики, ваги.

Проте класичні способи позбавлення стресу, як ви сказали, шопінг або терапія у психолога, я не впевнений, що гончарство може повністю замінити.

Скажи, якщо після цього інтерв’ю охочих опанувати навички гончарства у Чорноморську побільшає, як їм стати твоїми учнями? І головне, скільки це коштує?

Для запису на курси варто звернутись до Палацу культури на Хантадзе,8, де, до речі, майстерня і знаходиться. А вартість щотижневих занять 200 гривень на місяць. Зараз я проводжу лише групові заняття, але з часом сподіваюсь відновити індивідуальний формат.

І фінальне. Яка у тебе мрія зараз, Богдане?

Я думаю, що моя найбільша мрія наразі очевидна. Я мрію, щоб нарешті закінчилась війна і перестали гинути люди. І тоді, я знаю, до мене знов повернеться моє натхнення творити.

Розмовляла Катерина Даніч

П.С. Я взяла коментар в одного з учнів Богдана Кукушкіна. Це людина з інвалідністю, травмою хребта Андрій Лозовий. Ще у юності він захоплювався мистецтвом ліплення, тож був дуже щасливий, коли отримав запрошення до майстерні у Палаці культури в рамках соціальної програми.

Богдан не просто майстер — він ще й справжній педагог. Йому властива спокійна врівноваженість, уміння бачити й розкривати потенціал у кожному. Він не нав’язує, а надихає, створює атмосферу, де кожен почувається впевнено.

Його уважність до деталей поєднується з легкою доброзичливістю, і саме тому з ним глина перестає бути просто матеріалом — вона оживає, - поділився враженнями від занять Андрій.

Читайте нас в Twitter і Telegram, підписуйтесь на Instagram та дізнавайтесь новини першими