9 березня відомий в Чорноморську вокаліст і викладач Дитячої школи мистецтв Максим Скоблінський отримав перше у своєму житті звання "Заслужений артист естрадного мистецтва України". Як правило, такі події не привертають уваги широкої аудиторії, але не цього разу: Скоблінський став центральною фігурою політичного скандалу п'ятирічної давності.

У 2014 році артист виступав у Москві і в її передмісті сфотографувався поруч з плакатом, що закликає збирати гуманітарну допомогу для жителів південного сходу України. З тих пір статус-кво Максима носить неоднозначний характер. При цьому він продовжує викладати вокал, відправляти учнів на всеукраїнські та міжнародні конкурси, проводити концерти в Чорноморську і всіляко брати участь у культурному житті міста.

Однак, як тільки його справи вийшли за межі творчих буднів і отримали гучне визнання, застарілі компромати знайшли нове життя, а на адресу Максима посипалися сотні погроз і звинувачень.

Перший інформаційний портал вирішив поспілкуватися з тим, кого в усі часи називали "ворогом народу" і з'ясувати, як йому вдалося отримати українську нагороду, якщо він несе загрозу українському суспільству.

Максим, як твій настрій сьогодні?

Щось середнє між тріумфом та пригніченістю. З одного боку, я отримав перше в житті звання, це успіх і визнання, а з іншого - ніби повернувся в 2014 рік, коли мене стараннями місцевих активістів викликали на допит в СБУ у зв'язку з публікацією тієї злощасної фотографії в Домодєдово.

Навіщо ти її зробив?

Ох, скільки разів я вже відповідав на це питання ... Тому що у мене був виступ ввечері в ресторані, вдень я прогулювався вулицями і побачив акцію зі збору допомоги українцям, які в силу життєвих обставин потрапили в біду. Так, я не приховую, що ідеї Євромайдану я не підтримував, і не знав, що це обов'язкова умова для громадян України. Інша справа, що я ніколи особисто не брав участі в жодних зборах коштів, не заохочував ніяких військових дій, не закликав до розділень.

Тобто ти ніколи не закликав Путіна в Україну і не розповідав, що мрієш жити в т.зв. Народній Одеській Республіці?

Категорично ні. Я розумію, що в наш важкий час від будь-якої іскри розгорається багаття, але я своїм життям і роботою довів своє ставлення до України. За 23 роки на сцені і в своїй викладацькій діяльності я стільки виплекав по-справжньому талановитих дітей, стільки перемог ми разом привезли до рідного міста, прославивши його і за кордоном в тому числі, чи мені не пишатися Україною?! Так, при нинішній владі стало важче жити матеріально, мені, як працівнику бюджетної сфери, це особливо зрозуміло, але вважати, що будь-які війська можуть не погіршити, а вирішити цю проблему - ознака, вибачте, зовсім недалеких людей.

Ти себе вважаєш патріотом?

Ну, я вишиванок не ношу, тому що моя не зовсім українська зовнішність не дає мені органічно виглядати в етнічному одязі. Але це лише форма, а за змістом я, незважаючи на неодноразові пропозиції, продовжую жити в Україні, і не за профіт: я отримую зарплату лише як викладач, вся інша моя публічна організаторська і концертна діяльність - чистої води волонтерство. Для мене патріотизм - це добре робити улюблену роботу, я з цим, судячи з усього, справляюся.

А в Росію ти ще їздиш заробляти?

В останній раз я їздив виступати туди в 2015 році, з тих пір не відвідував цю країну. Та й взагалі, думаєте мені дуже подобається співати по ресторанах? Але це було необхідно, щоб виконувати ряд зобов'язань перед сім'єю. Давати приватні уроки я, як і раніше, не готовий, адже талант дітей допомагає їм і в загальному класі, а тішити амбіції батьків, які впевнені, що дитині можна купити шлях на сцену, я вважаю нечесним по відношенню до справи всього мого життя.

Як ти реагуєш на сьогоднішнє цькування, яке поширюється в соціальних мережах?

Я все сказав ще 2014 року в управлінні Служби безпеки України. Більше я не беру участі в дискусіях, не читаю коментарів, на це просто немає часу. Інша справа, що мені прийшло вже більше 600 особистих повідомлень в "мессенджер" з образами і погрозами фізичної розправи. Мої друзі роблять скріни всіх цих послань і відправлятимуть у відповідні органи. Мої заяви вже перевірили, тепер нехай перевіряють їх. До речі, на це інтерв'ю приїхав з управління СБУ, куди їздив на цей раз за власною ініціативою. Попросив у них, як герой булгаковського "Собачого серця", щоб дали мені такий папірець, щоб це була броня (сміється). Зрештою презумпція невинності - не порожній термін в нашій країні.

Яку перспективу ти бачиш в майбутньому, що стосується військового конфлікту на Донбасі? Чи є світло в кінці тунелю?

Я не фахівець в таких високих політичних питаннях, але на побутовому рівні розумію, що поки ми не навчимося розмовляти ось так за чашкою кави, будемо шукати не спільну мову, а лише те, що нас роз'єднує, навряд чи навіть завершення військових дій поставить крапку в непримиренній боротьбі між самими українцями.

Ну і нарешті питання, без якого не обходиться жодна подібна розмова! Максим, чий Крим?

Ха! До речі, скільки разів мене питали про моє ставлення до т.зв. ЛДНР, але жодного разу не піднімали тему Криму. Це дуже складне питання з урахуванням того, що у мене багато друзів на півострові. Але як би там не було, поки юридично Крим належить Україні, не важливо, хто там себе називає господарями. Крим - Україна де-юре, а там нагорі хай розбираються.

Розпитувала Катерина Білоброва