Ось і настав у Чорноморську день 8 березня! Для когось це свято, для декого - звичайний день, але більшість вбачає в цій даті прихід весни, що символізує сподівання, нове життя і наближення довгоочікуваної перемоги.

В будь-якому разі в цей день неможливо не помітити жінок з блискучими очима, море квітів на вулицях, приємну метушню, яку забезпечують нам наші захисники і, звісно, захисниці, при невтомній праці волонтерів і, звісно, волонтерок.

Саме вони сьогодні звертаються до чорноморок з теплими словами. А Перший інформаційний портал передає привітання і важливі напуття від досвідчених, вродливих і сміливих!

Руна Ейваз (військовий псевдонім), 35 років, інженерка та операторка fpv-дронів 126-ї бригади ТРО.

Передусім 8 березня для мене - це день боротьби жінок за свої права. Українська історія пам'ятає багато видатних жінок, таких як Леся Українка, Мілена Рудницька або Наталія Кобринська, які у свій час зрозуміли, що саме вони мають змінювати світ — бо кому ще?

Сучасна українська жінка бере до рук автомат та йде на фронт, добровільно присвячуючи своє життя новій боротьбі за свою незалежність. Вона плете маскувальні сітки. Вона волонтерить. Вона щодня доводить світу свою бойову звитягу, вірність та потужність.

Я щодня на власні очі бачу жахливі речі, від яких бракує слів. Це те, що несе “рускій мір”, і я щоденно відчуваю несамовиту ненависть та лють до ворога. Саме в цьому я знаходжу сили й мотивацію залишатись на фронті, захищаючи Батьківщину. Це — моя земля, і я не можу дозволити, щоб якісь варвари з північних боліт руйнували все, що мені дороге. І насправді мені вже давно неважливо, переможу я ворога, чи він вб'є мене раніше, я просто роблю те, що повинна робити.

А мої побажання будуть суворими, але прошу дослухатись до них, не лише чорноморських дівчат та жінок, а й всіх українських. Які б не були новини, погані, чи добрі, зосередитися потрібно саме на діях. Робіть те, що у вас виходить найкраще: воюйте, волонтерте, надавайте прихисток тим, хто втратив свою домівку, виховуйте своїх дітей у законах Гідності!

Антоніна Молодецька, 54 роки, освітянка, волонтерка, вдова добровольця Миколи Грицюка

8 березня - це чудовий день, коли жінка може собі дозволити ще більше розкритися як жінка. Без будь-якої прив’язки до історичних чи політичних сенсів цього дня. Можна обрати іншу дату, але оскільки всі давно звикли до перших днів весни - нічого в цьому не бачу поганого. Як працівник муніципального закладу, я з повагою ставлюсь до заходів, що влаштовують для жінок нашого міста - концертів, ярмарків.. Жодна з нас не повинна відчувати себе самотньою, особливо зараз!

Вже 17 місяців як нема мого любого чоловіка, мого Миколи, який був постійно запорукою моєї жіночності - з ним я могла дозволити собі будь-яку слабкість і каприз. Але зараз я не здаюсь і не збираюсь цього робити. Я залишаюсь жінкою до глибини душі. Хоч далеко не одразу, але я знайшла в собі ресурс знову робити манікюр, педикюр, фарбувати губи, взувати підбори. І сили мені надає думка, що там, у засвітах, Микола дивиться на мене, і я дуже боюсь, щоб йому не було за мене соромно.

А ще значну силу триматись і жити за двох мені надають люди, які мене оточують. Це й військові, і колеги, і волонтери, завдяки ним я знаю, як дорого вартує просте добре слово, сказане вчасно.

А нашім чорноморським жінкам я маю побажати в цей весняний день не боятись і не цуратись проявляти свою увагу, свою любов. Ви навіть не можете уявити, яке колосальне значення для наших військових мають вісточки від люблячої жінки, жінки, що чекає. І звісно, дівчата, робіть все, що можете, зараз, бо абсолютно скрізь потрібна ваша допомога, ваша порада, ваше тепло.

Світлана Пасічник, 49 років - бойова медикиня протитанкового взводу 122 окремої бригади ТРО,185 батальйону.

8 березня на фронті - не свято і точно не вихідний день, але мені було б дуже приємно, якби хлопці нас привітали. Тут дівчат небагато, тож все можливо (посміхається).

Наші жінки зовсім не слабка стать, як зазвичай кажуть. Я багато років професійно займалась гандболом. Це надало мені витривалості. А думка про дітей, яких я тренувала - мотивує захищати їхнє майбутнє. Тож я зараз тут.

А тим дівчатам і жінкам, що зараз у Чорноморську, я бажаю ніколи не опускати руки, не втрачати віру і наснагу. Пам’ятайте, що ви найкращі і найсильніші, ви здатні подолати свій шлях і - тільки вперед! Слава Україні!

Ольга Бальоха, 43 роки, переселенка з Білозерки Херсонської області, волонтерка, мати двох дітей.

Після того, як я вирвалась з окупації з 17-річною донькою і 4-річним сином, для мене скінчились всі свята. Справа не в тому, 8 березня чи інше.. Всі свята будемо відмічати після Перемоги!

Саме в тому моє натхнення і сила - що я можу наближати Перемогу, можу допомагати нашим Титанам. З початку життя в Чорноморську я плела сітки, марушки, кікімори, шкарпетки (зв’язала понад 100 пар), готувала випічку та смаколики. Я просто не можу стояти осторонь - мій чоловік теж повернувся з рейсу і записався у лави ЗСУ.

А жінкам вільного Чорноморська маю побажати лише одне - будьте гідними чоловіків, що виборюють наші життя, наші дома. Пані, будьте надійним тилом, витримки вам, бо роботи ще багато !

Вітаємо вас, наші любі читачки! Нехай ця весна принесе вам сили та наснагу для здійснення найзаповітніших мрій!