Улюблений фільм: «Джентльмены удачи»

Улюблена книга: «Война и мир»

Рідне місто: Миколаїв

Улюблене місто: Прага

Ідеальний відпочинок: читання, рукоділля

Подорож: автобусні тури

Про іллічівську майстриню Варвару Іванівну Гоцуляк знає, певно, кожен. Напередодні Різдва Перший інформаційний портал Іллічівська завітав в гості до майстрині. Ми побачили різдвяну колекцію іграшок, сніговичка Саакашвілі, дізналися секрети вишивання весільного рушника. Авторка найбільшого вишитого гімну України, що занесений в Книгу рекордів нашої країни, розповіла про свої подорожі та життєві принципи.

Варвара Іванівна є прикладом для інших пенсіонерів. В свої 64 роки вона – справжня українська пенсіонерка європейського типу, займається улюбленою справою, вчить інших, подорожує, співає у хорі, є керівником клубу шанувальників народної творчості «Берегиня», проводить майстер-класи, займається волонтерською діяльністю, пише вірші – і це далеко не всі досягнення і захоплення майстрині.

Варвара Іванівна поховала чоловіка і двох синів, але не дивлячись на горе, вона черпає натхнення у народному мистецтві, живе повним життям і вірить в щасливе майбутнє.

Варваро Іванівно, у Вас дуже затишна хата. Дякую, що запросили. Зі святами Вас. Як Ви зустріли Новий рік?

– На свята мене запрошували знайомі в Карпати, дуже люблю я Коломию, але трохи захворіла, тому святкувала вдома наодинці. Та, щиро кажучи, я була не одна, а зі своїми сніговичками.

Розкажіть про свою колекцію сніговичків, будь ласка.

– Я працювала на Судноремонтному заводі, на свята дарувала подругам сувеніри у вигляді сніговичків, поступово їх ставало все більше і більше, а минулого року сама почала своїми руками робити. До того ж, коли я подорожую, то в кожному місті купляю саме сніговичка. На сьогодні маю колекцію з 300 сніговиків. Є вже фігурки з Парижа, Нюрберга, Амстердама, Відню, Баден-Бадена тощо.

А це у Вас сніговик Саакашвілі?

– Так. Хочу зробити серію сніговичків за національностями. Першого зробила грузина, тому й назвала його Саакашвілі жартома. Потім зробила монгола, українців. Наступним хочу зробити чукчу.

Ви любите подорожувати. Як Україною подорожуєте, так і за кордон їздите?

– Коли ще був живий мій молодший син, він купив мені путівку «Париж +». Ми їхали Угорщиною, Бельгією, Німеччиною, Австрією, потім в Амстердамі були. Це була моя перша подорож за кордон, проїхала 7 країн. А в минулому році їздила на міжнародні фестивалі пісні і танцю в Іспанію та в Грецію. Потім ще раз поїхала до Парижу на Різдвяні свята за запрошенням української діаспори. Возила туди сорочки, своїх ляльок в українських костюмах. Завжди їду я не сама, а з творчими колективами з Києва, Одеси. А в цьому році планую поїхати на фестиваль до Болгарії.

Якщо не секрет, де Ви берете гроші на подорожі?

– Я сама заробляю гроші. На замовлення вишиваю весільні рушники. Але то справа така, це вже не просто захоплення, то є ціла наука. Я вишиваю за всіма правилами, з молитвами, в такий день, коли це можна робити. Розповім, як почала цим займатися. Щороку на свій день народження я їду до Західної України. Одного разу в Почаївській Лаврі почула, як жінка розповідала, що донька її з хлопцем зустрічалася, а він з її подругою одружився. Батюшка дав пораду почати дівчині рушник вишивати, але спочатку звернутися до жіночки старшої, яка знає всі правила. І коли згодом в Карпатах я познайомилася з Марією – майстринею, яка вишиває весільні рушники – то й навчилася в неї цього мистецтва. Марія розповіла, що неправда те, що вдова не може вишивати. Коли людина хороша, ходить до церкви, добру енергію в рушник вкладає, то і в молодих все гаразд буде. І почала я так вишивати рушники. Зробила виставку, а тоді і замовлення почалися. Я коли вишиваю рушник, сильно відчуваю, для кого це роблю. Коли людям не судилося разом бути або коли за одруженого дівчина вийти хоче, то й не йде мені та вишивка, я тоді так і кажу замовнику. Зараз багато людей не знають традицій, молоді стають ногами на рушники, але ж не можна того робити. Правильно на коліна ставати на нього, то ж є сакральна річ.

Коли Ви почали займатися рукоділлям?

– Більше 30-ти років я пропрацювала на Іллічівському судноремонтному заводі. І тільки коли вийшла на пенсію, почала приділяти час собі. Все життя бігаєш: родина, діти, робота. А на пенсії життя тільки починається, можна навчитися всього, чого хотів: малювати, вишивати, займатися декупажем. Без діла сидіти нема сенсу. Сісти біля під'їзду і розповідати, як тяжко тобі живеться – найлегше.

Які іграшки входять до Вашої різдвяної колекції?

– Це сніговички, янголята з тканини і з ниток. Цих янголят ми роздавали у воєнному шпиталі в Одесі. Я раніше як продам ляльок своїх, то й передам гроші волонтерам. А зараз в мене онук навчається у Військовій академії, то я тепер туди їздити буду, бо там не тільки молоді навчаються, там ще є хлопці, які прийшли з АТО і тепер здобувають військову спеціальність.

Як Ви стали керівником клубу шанувальників українського народного мистецтва «Берегиня»?

– Я почала ходити в клуб «Обереги», де був інший керівник, а згодом створила свій клуб. Зараз збираємось коли в мене вдома, коли в музеї, коли в Палаці культури. Всього до клубу жіночок 30 ходять. Здебільшого це ті, хто вже не працює. Але частіше у мене збираємось невеликою кількістю людей, може бути так, що хтось один приходить і сидимо, вчимося. Перед Великоднем роблю майстер-класи у музеї. В цьому році дещо цікаве хочу зробити на Великдень, але поки що це таємниця.

Протягом усієї нашої розмови Варвара Іванівна вишивала Сікстинську Мадонну. Цю картину майстриня почала вишивати, коли загинув старший син. Після втрати молодшого Варвара Іванівна припинила цю роботу. Але нещодавно знову продовжила, тому що «соромно перед хлопцями». Картина буде вишита з 434 600 хрестиків. В кінці 2016 року іллічівці, можливо, матимуть змогу побачити виставку однієї картини.

Багатьом з нас треба повчитися у Варвари Іванівни оптимізму, віри в найкраще. Ми придбали у майстрині одного з сніговиків, а Варвара Іванівна подарувала нам куклу-оберіг зі своїм віршем.

Дякуємо Варварі Іванівні за доброту, невичерпну енергію і мудрість поколінь, якої вона навчає інших шляхом народного мистецтва. Здоров’я Вам і творчого натхнення!

Розмовляла Дар'я Шулянська