Нещодавно відомий український журналіст Юрій Бутусов опублікував відео з капітаном 28-ї механізованої бригади, який, отримавши складні поранення в ноги і живіт, успішно проходить реабілітацію в одній із найкращих клінік України. Жителі Чорноморська негайно впізнали "свого": чоловік, який із впевненою усмішкою переможця спирається на милиці - одеський боєць, бізнесмен та активіст родом із нашого міста Олег Кошолапенко.

Незважаючи на повномасштабну війну, Чорноморську вже 1,5 року вдається зберігати разючі обставини мирного життя. Це можливо лише тому, що найхоробріші мешканці нашого міста та патріоти України вдень та вночі несуть службу. Перший інформаційний портал вважає лише некрологи та рідкісні згадки про наших героїв кричущою несправедливістю, тому журналісти зв'язалися з Олегом, як тільки це стало можливим у його стані.

Ви вже багато років мешкаєте в Одесі. Скажіть, що вас пов'язує із Чорноморськом?

Дуже просто. Я в ньому народився, закінчив школу №1, це точно назавжди моє рідне та найулюбленіше місто. Я залишаюся його частиною і небайдужий до всього, що в ньому відбувається. До 2022 року я займався бізнесом та громадською діяльністю, пов'язаною з правами ветеранів АТО/ООС. Сам я у 2016 році брав участь у бойових діях на Донбасі.

Ось ви вже воювали, віддали свій обов'язок Батьківщині. Чому ви пішли на війну знову, коли відбулося повномасштабне вторгнення? Адже можна й відсидітися було, чекаючи найкращих часів.

Виключено, я українець та офіцер. Крім того, я навчався в Одеському артилерійському училищі, я професійний артилерист. Маю досвід, навички, які дуже потрібні зараз. У нас не вистачало і зараз не вистачає досвідчених артилеристів.

Розкажіть, будь ласка, як ви отримали поранення?

Після оборони Миколаєва нас перекинули на Херсонський напрямок. Дуже близько наш підрозділ підтягнувся до переднього краю. Нас разом із технікою розмістили в ангарі. Почався артобстріл, пристрілювання. Я розумів, що росіяни через деякий час почнуть стріляти по нас на поразку, тож подався шукати укриття для хлопців. Пам'ятаю, як з'явилася думка пересидіти обстріл у безпечнішому місці, але потім подумав: “а що коли прилетить до ангару?”. І подався за хлопцями. Вже за 50 метрів від них я підняв руку, щоб вказати їм напрямок до укриття. І в цей момент, буквально на півслові, за 4 метри від мене розірвався снаряд. Я отримав сильні поранення ніг та живота, удару вистачило б на сімох. Це диво, що я залишився живим.

Зараз, коли ви знаходитесь у шпиталі і у вас є час стежити за новинами, чи відстежуєте ви події у Чорноморську? Що вас тішить, а що засмучує?

Так, періодично спостерігаю. З того, що бачу, багато що дратує, засмучує. Дуже хочеться подивитися в очі деяким "захисникам", у тому числі й у Чорноморську, які відсиджуються по хатах та кабінетах.

А радує та надихає робота наших волонтерів. Велике дякую таким чудовим людям, як Жанна Гоппова, Юлія Коляда, деяким депутатам від фракції “Європейська солідарність” з Одеси та області. І всім, хто не стоїть осторонь, допомагаючи день у день. Те, що вони роблять для нас, дуже помітно у бою.

І на останок. Перше, що ви зробите після Перемоги, коли вона неодмінно настане?

Впаду на землю, обхоплю її і голосно плакатиму, ридма.

Розмовляла Катерина Білоброва