У ЗМІ Чорноморська і численних міських групах в соціальних мережах раз у раз миготять оголошення про дні донора. Багато хто, в тому числі і я, прокручують їх, не затримуючи погляд. Зрідка читаєш, що на такі акції приходить всього по 30-35 чоловік, що це дуже мало і що донорство - це дуже корисна штука, в
першу чергу, для тебе самого. І легкі думки починають закрадатися, і ти іноді замислюєшся - а чому б і ні, чому хтось, а не я.

Так сталося і зі мною. Я не курю, практично не п'ю, ліками не зловживаю і цілком здоровий - чому б не зробити добру справу і, водночас, не спробувати щось нове.

З такими думками я пропустив черговий збір крові, зате вперше уважно прочитав медичні заклики і подумки протестував себе не предмет заборон і обмежень. Не виявивши жодного, вирішив спробувати.

Забір крові в Чорноморську зазвичай починається о 9.00. Тому за 15 хвилин до початку я вже входив в двері поліклініки в повній впевненості, що буду одним з перших і зможу з почуттям виконаного обов'язку піти на роботу. Але таких розважливих альтруїстів виявилося чимало. І на аркуші в клітинку - обов'язковому атрибуті будь-якій черги - я був уже у другому десятку.

Погуглив - забір крові займає 5-10 хвилин. У кабінеті три ліжка, значить, хвилин 40 чекати точно доведеться. Ну, нічого - заради доброї справи можна і почекати.

Черга різномастна - чоловіки, жінки, парочки, колеги та друзі. Все з посмішками, багато один одного знають, більшість явно не в перший раз.

Рівно о 9.00 жінка в білому халаті повідомляє, що медики ось-ось будуть, затримуються в пробці. Виявляється, забір крові проводять одесити. О 9.15 ситуація повторюється, о 9.30 теж. Приїхала бригада о 9.45. Вибачилися, швидко займають свої позиції, організовують чай. Але з урахуванням усіх паперових процедур, перша трійка заходить рівно о 10.00, через годину після призначеного часу. У цей час багато хто вже тривожно поглядає на годинник - мабуть, добра справу безжально вносить корективи в плани на день.

Аркуш в клітинку вже не дійсний - записуємося по-новому у милої молодої дівчини. Називаю рік народження, адресу, телефон і групу крові. Під своїм номером заходжу в перший кабінет, де вже з паспорта записують всі дані, видають три пробірки і відправляють пити чай. Не встигаю - кличуть на процедуру. На годиннику 10.45.

Сонечко привітно заглядає у вікно, обіцяючи, що ще через годину тут буде жарко. Зі стіни схвально дивиться Тарас Шевченко в рушниках.

Голка - величезна, напевно, дивитися не варто. Колять професійно, набирають три пробірки - кров перед використанням будуть обов'язково перевіряти. Лежу тихесенько, спостерігаю, як набирається мішок. Обіцяли взяти 450мл. Тому мій і сусідські мішки періодично зважують. Дивишся на це і розумієш, що мішок дійсно немаленький і, напевно, може комусь стати в нагоді.

Після забору руку щільно перебинтовують, видають 30 гривень і довідку на роботу. До речі, за такою довідкою тобі дають вихідний і додають один день до відпустки. А оскільки, як я прочитав в одному з анонсів, кров можна здавати 4-5 разів на рік, то додатковий тиждень відпустки собі можна забезпечити.

Швиденько кажу всім спасибі / до побачення, роблю чай і, не затримуючись, вирушаю на роботу. Прислухаюся до себе - почуття задоволення притупляється відчуттям втрачених двох годин часу. Але якщо порівняти з чиїмось шансом на життя, то донорство все-таки переважує

Від редакції: Сьогодні в акції зі збору донорської крові взяли участь 34 людини. І як би оптимістично не виглядали запрошення медиків і волонтерів, пропускна здатність у нашої поліклініки, схоже, не більше 40 осіб

Читайте нас в Twitter і Telegram і дізнавайтесь новини першими!